Третій рік війни

27 Лютого 2025

Підсумки російського наступу та межі стратегічних ілюзій

Третій рік повномасштабної війни Росії проти України став роком, коли ілюзії остаточно почали здавати позиції реальності. Для Кремля - ілюзії про швидку перемогу, виснаження України й «втому Заходу». Для Києва - ілюзії про лінійну війну, передбачуваного ворога й безперервність зовнішньої підтримки. Саме на третьому році війна перестала бути кампанією і стала історичним зламом, у якому стратегічні помилки накопичуються швидше, ніж ресурси для їх виправлення.

Російський наступ 2024–початку 2025 року, попри постійну пропагандистську риторику про «повільне, але неминуче просування», не змінив головного, РФ так і не змогла досягти жодної стратегічної мети війни. Україна не капітулювала, влада не впала, ЗСУ не розпалися, а держава зберегла керованість і міжнародну суб’єктність.

Стратегічні помилки Росії.

Ключова помилка Росії, про яку неодноразово говорив Валерій Залужний, полягає у вірі в кількісне виснаження як універсальний інструмент війни. У своїх публічних текстах і інтерв’ю 2023–2024 років він прямо наголошував: РФ веде війну індустріального зразка ХХ століття проти армії, яка змушена воювати у ХХІ.

Російське командування зробило ставку на:

масову мобілізацію без якісної підготовки;
артилерійське «затирання» територій;
фронтальні штурми з неприйнятними втратами.

Це дало тактичні зрушення - але не створило оперативного прориву. Як визнавали навіть російські військові блогери, просування вимірювалося кілометрами ціною тисяч убитих. Така модель не масштабується в довгостроковій перспективі без внутрішнього колапсу.

Ілюзія «заморожування» - фатальна помилка Кремля

Ще однією стратегічною помилкою Росії стала ставка на політичний злам Заходу та очікування, що підтримка України ослабне під тиском виборчих циклів, внутрішніх криз і суспільної втоми. Кремль будував свою кампанію 2024-початку 2025 року, виходячи з припущення, що час працює на нього, а демократичні держави не здатні довго утримувати єдність у війні на виснаження.

Цю логіку публічно описував Кирило Буданов, наголошуючи, що Росія намагається виграти не лише на полі бою, а й у політичному вимірі - через розрахунок на зміну позицій партнерів України та внутрішні процеси в західних країнах. Водночас Буданов підкреслював, що така стратегія є хибною: війна для Росії стала надто ресурсоємною, а спроби затягування часу не зменшують, а лише поглиблюють її виснаження.

Саме тому, за його словами, розмови про «заморожування» війни є для Кремля не шляхом до миру, а інструментом перепочинку і перегрупування, який не змінює суті конфлікту й не гарантує безпеки ні Україні, ні Європі.

Українські стратегічні прорахунки

Втім, третій рік війни змусив Україну подивитися і на власні помилки. Головна з них - надмірні очікування від одного сценарію перемоги. Українське суспільство і частина політичного класу довго жили в логіці: ще один ривок - і фронт посиплеться. Але війна не посипалась, а перейшла у фазу ресурсоємного протистояння.

Про це відверто писав Залужний, визнаючи, що війна зайшла у стадію позиційного протистояння, де технології, мобілізація й економіка важать не менше ніж героїзм.

Інший болючий момент - запізнілі управлінські рішення. Питання мобілізації, ротацій, виробництва озброєння довгий час залишалися політично токсичними, що грало на руку ворогу. Росія воює цинічно і без сентименті, Україна ж змушена воювати зберігаючи демократію, і це створює складні, але неминучі внутрішні напруження.

Чого Росія так і не зрозуміла за три роки

Попри всі помилки України, головний стратегічний прорахунок Росії залишається незмінним: Кремль так і не зрозумів природи українського спротиву. Він не є похідною від конкретних політиків, партій чи персоналій. Це - екзистенційна війна за існування, у якій компроміс із загарбником сприймається як форма поразки.

Саме тому всі російські «вікна можливостей» від Мінських угод до спроб нав’язати переговори з позиції сили закривалися. І саме тому третій рік війни не став роком перемоги РФ, а став роком виснаження її стратегічної уяви.

Третій рік повномасштабного наступу Росії показав: ця війна не про території — вона про межі імперського мислення. Росія воює за минуле, Україна — за майбутнє. І в цій асиметрії часу й сенсів закладена відповідь на питання, чому навіть за найважчих умов фронт тримається, держава живе, а світ не відвернувся.

Війна триває. Але третій рік остаточно довів: швидкої перемоги у Росії не буде — а от стратегічна поразка вже почалася.