Помилка ДНК та 15 мільйонів боргу: юридична пастка для військового, що “воскрес”

10 Лютого 2026

UPDATE
У Міноборони офіційно повідомили що не мають претензій до сімʼї бійця, та не мають підстав спонукати родину Данилецького до повернення коштів! (11.02.2026р.)

Історія Назара Далецького, який повернувся з полону 5 лютого 2026 року, виглядала б як щасливий фінал, якби не юридичні наслідки. Військовий, якого офіційно вважали загиблим і поховали на Львівщині ще у вересні 2023 року, тепер опинився в епіцентрі безпрецедентного правового конфлікту. Держава, чия експертиза помилково підтвердила смерть солдата, тепер вимагає від його родини повернення виплат.

Назар зник безвісти ще у травні 2022 року. Попри свідчення побратимів про полон, офіційна ДНК-експертиза згодом ідентифікувала одне з тіл як Далецького. Мати отримала сповіщення про смерть і поховала в рідному селі чужу людину.

Ця помилка — не просто технічний збій, це два роки трауру, підірване здоров’я та публічний похорон. Як зазначає військовий юрист Віталій Савко, родина має повне право вимагати компенсації за моральні страждання. Однак українська судова практика в цьому питанні невтішна: за помилку такого масштабу суд може призначити мізерну суму, яка часто не покриває навіть витрат на адвокатів. В Україні досі немає методики, яка б адекватно оцінювала вартість психологічної травми, завданої державою.

Головний удар по родині може бути не юридичним, а фінансовим. За фактом загибелі сім’я отримала передбачену законом допомогу — 15 мільйонів гривень. Оскільки Назар живий, ці кошти юридично вважаються «безпідставно отриманими». Представник Омбудсмена у Львівській області вже заявив: гроші доведеться віддати.

Ситуація виглядає парадоксально: сім’я не ініціювала помилку — ідентифікацію проводили державні структури; родина пережила два роки пекла, вірячи у смерть сина.; замість підтримки після повернення рідного з полону, вони постають перед перспективою багатомільйонного боргу.

Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець намагається заспокоїти суспільство, стверджуючи, що остаточних рішень про стягнення коштів немає. Проте механізмів, які б дозволяли державі просто "закрити очі" цю суму через власну ж помилку, у законодавстві не існує.

Поки Назар Далецький проходить реабілітацію, його сім’я змушена шукати захисту від системи, яка спочатку його поховала, а тепер виставляє рахунок за його «воскресіння». Цей кейс демонструє небезпечну прогалину в українському праві: держава готова карати за фінансові неточності, але не готова нести відповідальність за помилки, які руйнують життя людей.