Алєксєєв — не “польовий командир”. Це людина, яка багато років була всередині механізму російської воєнної розвідки — структури, що працює не тільки на фронті, а й у тіні: спецоперації, диверсії, кібератаки, підрив чужих державних інституцій.
Його роль і статус підтверджуються тим, що він - перший заступник керівника ГУ Генштабу РФ з 2011 року, а в публічному просторі виринає переважно тоді, коли мова про найтоксичніші “вивороти” російської політики.
Вибори, кібератаки і США
Алєксєєв роками фігурував у контексті російського втручання у виборчі процеси США та кібероперацій, зокрема, українські й міжнародні медіа згадують його ім’я у матеріалах повʼязаних з втручанням РФ у вибори 2016 року та кібератак.
Ще одна гучна справа - санкційні історії навколо “Новічка” та Солсбері. Європейські джерела й великі міжнародні медіа описують Алєксєєва як одну з фігур, пов’язаних із діяльністю ГРУ, за яку ЄС і Британія застосовували обмеження.
Тінь замість біографії.
Навіть для Росії Алєксєєв не був “героєм телеефірів”. Такі персонажі потрібні системі не для показухи, а для брудної роботи, тому манера подачі новин в російському інформаційному полі сьогодні була підбором “безпечних” формулювань. Кремль відреагував як завжди - факт визнали, деталей надали мінімум. Глава МЗС РФ Сергій Лавров спробував прив’язати замах до України, заявляючи, що це нібито “підрив мирного процесу”, бе доказів зате з традиційною для Москви пропагандистською інтонацією. А от у телеграм-середовищі панувала вакханалія: різні версії, взаємні підозри, натяки на “внутрішні розборки”, “зливи”, “пошук крота”, тощо... Показово, що навіть російські незалежні/напівнезалежні майданчики фіксують нервову реакцію Z-каналів і те, як вони намагаються пояснити, чому “своїх” уже дістають у під’їздах, при чому не вперше.
Споглядаючи на діяльність таких зрадників як Алєєксєєв, який до речі родом з Вінничини, висновок напрошується один - у державі збудованій на страху й насильстві, вороги не приходять ззовні — вони всюди. Замах на Алєксєєва міг скоїти будь-хто: конкурент, “свій”, ображений виконавець або той, кого він сам роками перемелював у своїх схемах. Бо такі, як він, — це не “люди держави”, а цвяхи у труні чужих свобод.
